Жили собі на світі
два брати. Один багач, другий бідняк. Багач мав багато землі, лісів, худоби й
усілякого добра, що навіть цісар йому заздрив. А бідний мав хатку з одним
вікном. У цій хатині бідно жила немаленька родина, а їсти було нічого.
Під Великдень
багачева жінка напекла багато пасок, а в бідній хатині не знайшлось борошна
навіть на одну маденьку. Жінка сумує і плаче:
— Люди завтра паски понесуть святити, а ми що?
— Не журися, — відповів бідний чоловік.
Бідняк узяв сокиру і подався до лісу. Ходив тим лісом, поки не зрізав липу. Відрізав
від неї малий ковбанчик і обтесав його так, що на подобу паски стала.
Прийшов з тією паскою додому. Став перед порогом і каже:
— Жінко, а ну розпалюй у печі вогонь, паску будемо пекти.
Жінка помастила ще її яйцем і вложила в піч, щоб присмалилася трохи. Паска така
вийшла гарна, рум'яна, висока, що жінка від утіхи аж заплакала і накрила її
найфайнішим рушником.
Взяв бідак ту паску на другий день, на Великдень, і поніс її святити. Біля
церкви людей було море. Та як багач побачив брата серед них, не можна сказати.
Вподобав собі багач братову паску і позаздрив, бо його паски порозтріскувались
у печі.
— Поміняймося з тобою пасками, — каже до брата багач. — Я
тобі за твою гладеньку дам дві своїх. Тобі однаково, а у мене гості будуть
дивитись, не годиться...
Бідний брат цього тільки й чекав. Помінялись.
Багач запросив гостей до себе додому. Гості спочатку роздивлялися його хороми,
а потім сіли за стіл. А на столі красується така гарна паска. Усі дивуються: як
така паска вдалася? І гарна, і рум'яна, і висока! А далі взялися краяти її. Та
ба! Ніякий ніж не заліз у неї. Мусив багач аж сокирою розрубувати, і тоді
виявилося все.
Соромно було багачеві визнати, що так помилився. Він і каже:
— Ну і видите, люди добрі, які чудеса на світі діються? З
паски в одній хвилині зробилось дерево! Мабуть, хтось її врік.
Андрій
М’ястківський
КАЗОЧКА ПРО ПИСАНКУ
Залишивши гніздечко, покотилось
яєчко... Та котилось воно недалечко.
Квочка з курчатами на подвір’ї гуляла, діток своїх забавляла.
- Мамо,
он яєчко по стежинці котиться, - сказало найменше курчатко. - Ану ж, яке воно
на колір?
- Біле,
як сніг, - сказала квочка.
- А
сніг який? - спитав півник, бо курчаток взимку ще не було, і снігу вони не
бачили.
- Такий
білий, як оте яєчко, що котиться, - відповіла квочка. - Однак скоро Великдень.
То давайте пофарбуємо яєчко, щоб воно було барвисте, як весна.
Закотили курчатка яєчко до своєї хати й ну його фарбувати. Припустив теплий
дощик, потім стала веселочка в небі.
Курчатка у веселочки фарб позичали, на білому яєчку весну малювали. Малювали
лапками та писали пір’ячком - і покотилася писанка зеленим подвір’ячком.
Курчатка її доганяли, на крилечках піднімали й дівчинці Наталочці, яка їх
зеренцями годувала, водицею напувала, на свято Великдень подарували.
І зацвіли вишні, черешні. Став гарний, як писанка, садочок увесь.
І проказала Наталочка:
- Христос
Воскрес!
Оляна Рута
ПИСАНКИ ТРЕБА
ШАНУВАТИ
Івасик із Гусеням зібралися
писанки розписувати, адже ж ось-ось — Великдень. Наготували писачки, віск,
фарби, яйця, всілякі писанкарські інструменти. А Карлсон усе ходив за ними
слідком і думав: до чого ж це вони готуються, що вони збираються робити? А
може, вони ладнаються приготувати великий, красивий, кольоровий торт, адже ж
фарби нібито харчові?..
Так ходив-ходив Карлсон, чого тільки не передумав, а спитати соромився. Але ж
хіба не можна найкращому в світі Карлсонові запитати про те, чого він не знає?
І Карлсон наважився.
Спитав Івасика на
вушко:
— Івасику! А що то таке? Що ви збираєтеся робити з тим
усім?
— Ми писатимемо писанки.
— Пи-сан-ки?
— Великодні писанки — це наш дуже давній красивий звичай.
— Але ж... я не вмію писати писанок, я навіть писачка в
руках не втримаю, хоч я — найкращий
у світі Карлсон. Та й кольори попереплутую — коли в яку фарбу кидати яйце, Ет,
не вийде, мабуть, з мене писанкаря!
— Я тебе не впізнаю, Карлсоне! — озвалося Гусеня. — Такий
хвацький та бравий хлопець — і на тобі! Тепер і старі, й малі писанки пишуть, І
вмільці, й невмільці,
А Івасик додав:
— І вмільці ж теж колись були невмільцями, починали з того
ж, із чого й ти, Карлсоне. На Великдень треба подарувати писанку другові, І щоб
на тій писанці
було все тільки хороше, щоб було на ній те добро гй щастя, яке ти бажаєш тому,
кому даруєш писанку. Отож, Карлсоне, сідай з нами й будеш учитися.
І скоро Карлсон уже вмів тримати писачка. Тоді — виводити мережива й візерунки.
Тоді — правильно вкидати яєчко в фарбу. Тоді — акуратно витирати його. Тоді
навчився знімати з писанок віск. 1 ось у Карлсона в руках — перша його писанка.
— Ну й красуня! — вигукнули Івасик із Гусеням, — Молодець, Карлсоне!
Карлсон розписав писанки для Івасика й для Гусеняти. Були вони гарні-прегарні,
і Карлсонові закралася
думка; «Не буду я дарувати цих писанок, вони ж такі гарні, такі гарнющі!»
Писанки пошепотілися між собою й вирішили втекти, щоб провчити Карлсона.
Засумував Карлсон і подався шукати втікачок. Ішов і казав:
— Писаночки! Мої любі писаночки! Поверніться до мене! Я ж
вас для найкращих друзів своїх
розписав! Ось-ось Великдень, як же я вас їм подарую? Ви дуже гарні, але я не
заберу вас до Швеції, бо щиро готував для Івасика й Гусеняти. То лиш одна
думочка така до мене в голову залетіла, але її вже там нема! Я ж найкращий у
світі Карлсон! Вибачте, що я вас хотів забрати собі, поверніться! І в кущах
щось загомоніло:
— Справді, давай повернемося, бачиш, він добрий хлопець!
— Атож! Не будемо засмучувати його друзів, та й його
самого. Ми ж — великодні,
Писанки викотилися з кущів прямо перед Карлсоном,
— Ой мої любі писанки! Як добре, що ви знову зі мною! Я знаю про вас багато,
але тепер знаю ще одне, дуже важливе: писанки треба шанувати!
І Карлсон пригорнув до грудей обидві свої писанки.
Компот
Одного разу чарівниця поклала до
холодильника воду у банці. Всі продукти цікавилися лише для чого.
Молоко переживало, щоб господиня не почала ввечері пити просту холодну воду,
адже від цього може заболіти горло. Шинка боялась, щоб вода не розлилась, бо
вона від цього перестане бути такою смачною.
Сир думав, що воду поклали для того, щоб він не тверднув.
Лише овочі та фрукти нічого не боялись. Перші лежали далеко внизу і навіть не
бачили великої банки. А фрукти...
- Яка краса, - подумала Малинка. - Я б з радістю викупалась.
- Чому б і ні, - підтримали ягідки порічок.
- Та ви що! Звідти ж так просто не виберешся! - затурбувалось Яблуко.
- А я теж викупаюсь, - сказала апельсинка, порізана на тарілочці.
Всі вони лежали прямо над банкою.
Стрибати до банки було так весело, що малинка за малинкою, порічка за порічкою,
шматочки апельсинки через кілька хвилин були у воді.
Та, от лишенько, ніхто не подумав, як після купання вони звідти вибиратимуться.
Ще й господині довго не було.
Так банка з фруктами і простояла кілька днів.
А, коли чарівниця відкрила холодильник, на неї чекавсправжній сюрприз - смачний
компотик у банці.
Як овочі головного обирали
На багатому городі в
однієї господині чого тільки не росло.
Були там і цибулька з часничком, і соковиті помідори з зеленими огірочками, і жовтогаряча
морква з солодким буряком, редиска з редькою, гарбуз та диня, лежебоки-кабачки,
капустинка в ста кофтинках та пишна картопелька.
Якось городним жителям захотілось вибрати поміж себе головний овоч.
-- Я повинен бути головним, адже я найбільший, -- сказав гарбуз.
-- Я теж хочу бути головною, бо серед вас найкрасивіша: в мене чубчик зелений,
а вся я жовтенька, -- відізвалась морква.
-- Чого б мені не бути головним, я серед вас найяскравіший, -- обізвався
помідор.
-- А я найкорисніший, -- промовив буряк.
-- Може тоді я буду головною, бо у мене найбільше одягу, -- тихо мовила
капуста.
Поки овочі сперечались, картопля сиділа осторонь.
-- А як тоді нас розсудити? -- стривожились всі через певний час.
-- Давайте так, -- вигукнув гарбуз, -- поєднаємо нашу користь і нашу здатність
до виживання. Ще треба звернути на те, як нас вживають.
З ним погодились усі.
Так трохи-потрохи серед кандидатів залишились картопля, капуста, цибуля і
часник.
Овочі почали голосувати.
І тут підвелась капуста:
-- Я відмовляюсь від дальшої участі, адже, не зважаючи на мою корисність, люди
не їдять мене постійно і з часом я втрачаю свій смак.
-- Я теж відмовляюсь, бо у мене взагалі гіркий смак. -- відповіла цибуля.
-- Тоді й мені не бути головним, -- промовив часник.
-- Хай головним овочем буде картопля, бо її найчастіше вживають, перелік страв,
до яких вона входить, збільшується постійно, вона дуже поживна і гарно
зберігається. -- сказав гарбуз.
Йому ніхто не заперечив.
Так картопля стала головним овочем.
Сварка на сковороді
Якось у кухні
чарівниці було надзвичайно шумно. Наближався день народження господині, тому
посуд і їжа хотіли приготувати чарівниці ранковий сюрприз.
- Давайте, приготуємо їй святковий сніданок - запропонувала миска.
- Господиня полюбляє млинці з шоколадом, - сказав холодильник.
Він точно знав всі смаки чарівниці, бо зберігав у собі всі запаси.
Рано-вранці на день народження, коли господиня ще солодко спала, на кухні дуже
тихо, але кипіла робота.
До миски стрибали жовті яєчка, сипались цукор і борошно, лилося біле, мов сніг,
молоко.
А ще, щоб було смачніше, додались шматочки яблук і бананів.
За мить на плиті вже мерехкотів вогник і грілася пательня.
Та тільки в розігріте масло поклали смажитися перші млинці, як на пательні
почалася сварка:
- Ой, у мені залишилась грудочка цукру. Я буду найсолодшим. І хочу, щоб
іменинниця спочатку з’їла мене.
- А у мені найбільший шматочок яблука, - відізвався другий млинець. - Я теж
хочу, щоб мене з’їли першим.
- Ні-ні! Першим маю бути я – найбільший між вас усіх! – закричав третій
млинець.
Своє бажання бути першими висловили і найменший, і млинець з бананом.
Ніхто й не помітив, що на кухню прийшла іменинниця.
У другій мисці якраз приготувався шоколадний соус.
Чарівниця не хотіла ображати ні одного млинця. Вона змахнула чарівною паличкою,
і всі готові млинці стали більшими. Вона поклала один млинчик, змастила його
шоколадом, зверху поклала наступний. Так через хвилину на столі був справжній
пиріг.
Ніж, виделка і тарілка кинулись на допомогу господині.
А їй страшенно сподобався святковий сніданок, що пах яблуками і бананами.
Місто неслухняних
фруктів і овочів
А ви ніколи не задумувались, що
трапляється з тими овочами, які втікають з лотка на базарі, з пакета чи
тарілки?
От мені розповіли. А я з вами поділюся.
Жив у коробці з такими ж червонобокими братами Помідор. Поважний і круглий.
І, коли його купили, не захотів він стати салатом. Та й рагу не захотів.
Втік тихенько з пакета... аж у місто неслухняних овочів і фруктів.
Знайшов тут вулицю Помідорну та й став жити у пустому будиночку.
Якось вранці він прокинувся з думкою, як же у цьому гарному місті ще й досі є
пусті будинки. Та не довго, рушив між чудернацьких древ і яскравих квітів
блукати.
Аж тут на зустріч йому йде Апельсин, такий самий круглий. Тільки не червоний, а
оранжевий.
І бік у нього підозріло побілів.
- Що з вами трапилось, пане?
- Я вжее тут довго живу, багато бачив. От і прийшла моя черга покидати місто.
Колись давно я скотився з дерева, та й не у кошик, а повз. Так і сюди потрапив.
Думав, що довго житиму серед цієї краси. Але ми, фрукти й овочі, маємо дарувати
свою вроду і користь іншим - людям та тваринам. Якщо ж нас вчасно не з'їдять,
ми зіпсуємося.
- Не хочу просто зіпсуватись. Хочу ппотрапити у якийсь салат і порадувати
смаком якусь дівчинку чи якогось хлопчика.
І тільки він це вимовив, як опинився у тому ж пакеті, звідки викотився.
А ввечері Помідор став частинкою вишуканого капрезе. І всі ще довго згадували
неймовірно смачний салат.
Прочитайте цікаві історії. Спробуйте розповісти своїми словами (переказати) своїм рідним.
Мудра кицька
На столі стояв
кухлик з молоком. Кицька його побачила, і схотілось їй молочка. Скочила
на стіл – та до молока. Аж тут лихо:
голова в кухлик не влазить. Так гарно молоко пахне, а язиком до нього киця не сягне. Засмутилась вона, але ненадовго . . .
Скоро кішка зміркувала, що їй
робити. Вона почала вмочати лапку в молоко й обсмоктувати її. Умочить лапку, обсмокче з неї молоко й знов вмокає.
Так і застали її над кухликом, коли вона
добувала з нього молоко.
Все в лісі співає
Весною ми пішли
до лісу. Зійшло сонечко. Подув
вітерець. Всі дерева заспівали. Кожне співало свою пісню. Берізка співала ніжну пісню. Хотілося підбігти під
білокору красуню і обійняти її. Дуб співав мужню
пісню. Ми слухали її, і нам хотілося бути сильними. Верба співала над
ставком задумливу пісню. Вона нагадувала про осінь.
Ось такі пісні ми
почули в лісі.
Як бджілка знаходить квітку конвалії
Вилетіла з вулика бджілка. Літає над квітами й
дослухається. Чує, десь далеко-далеко дзвенять голосні дзвіночки. Летить бджілка на музику квітів. Прилітає до лісу. А то дзвонять квіти конвалії.
Кожна квітка-маленький
срібний дзвіночок. Усередині – золотий молоточок.
Б’є молоточок по сріблу –лунає дзвін –аж до вулика лине. Ото так кличе конвалія. Прилітаєбджілка, збирає з квітки пилок та й каже:
- Дякую, квітко . ..
А квітка мовчить. Вона лише зніяковіло опускає голівку.
Зозуля
Зозуля ніколи не в'є собі гніздечка. Ніколи сама не виводить пташенят.
Це єдиний випадок серед звірів і птахів.
Зозуля потай кладе своє яєчко до чужого гнізда, а хазяйське
викидає. Висиджує і вигодовує зозулен інша
пташка.
Коли в зозуленяти з'являється
перше пір'ячко, воно викидає інших пташенят.
Цілий
день зозулька літає і визбирує чорну волохату гусінь.
Як котові соромно
стало
Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка.
Раптом чує – горобець цвірінькає. Принишк котик,
насторожився. Тихенько почав пробиратися до паркану. А там сидить горобчик.
Підповз аж до загорожі та як стрибне.
Хотів птаха схопити. А горобчик – пурх та й утік. Кіт перелетів через паркан та в калюжу й упав. Вискочив мокрий, брудний.
Іде вусатий додому. Соромно
йому. А горобці позліталися з усього подвір’я, літають над невдахою й цвірінькають. То
вони сміються з котика.
